Друк

  (стаття для журналу "Мамин Клуб", №2 (8) 2012, рубрика Поради психолога )

Усі ми хочемо, щоби наші діти росли щасливими й добрими та були успішними у житті! Але часом недооцінюємо власної ролі у цьому процесі. Позаяк саме у сім’ї дитина отримує перші знання про оточуючий світ, про закони життя та, звичайно ж, про саму себе… Що батьки повинні знати найперше про свою дитину, щоби зробити її щасливою, розповідає психолог «Маминого клубу» Мар’яна Франко.

Яким буде цей світ для дитини: безпечним та цікавим чи, навпаки, загрозливим та сповненим проблем, – залежить від того, що засвоїла дитина у батьківській сім’ї, які застанови звідти винесла. Насправді, найкраще, що можуть зробити батьки для своїх дітей – це подарувати їй любов, забезпечити необхідною підтримкою та навчити самостійності. Розглянемо ці три речі докладно…


 «Мамо, правда ти мене любиш?»

Правило «безумовної любові» – єдине універсальне для будь-яких випадків. Безумовна любов до дитини – це любов без будь-яких умов, просто за те, що вона у вас є. Її ніколи не буває забагато, але може бути замало. Адже у сучасному житті з його високими стандартами ми часто підміняємо її любов’ю умовною, яка виражається формулою: «Я буду тебе любити, якщо ти…». Тобто ми обумовлюємо своє ставлення до дитини залежно від її поведінки та успіхів. Наприклад, коли ми говоримо: «Я тебе дуже люблю, бо ти у мене найкраща!», – дитина може зрозуміти: «Мене люблять тоді, коли я найкраща. А якщо я не буду найкращою, мене можуть перестати любити». Як наслідок, дитина починає витрачати неймовірно великі зусилля на підтримку образу «найкращого», «гарненької» чи «відмінника». А коли їй це не вдається, з’являється відчай, почуття неповноцінності та в довершення – низька самооцінка.

Пригадайте, скільки разів на день ви обіймаєте свою дитину і говорите їй: «Я тебе люблю!»? У яких випадках ви це робите? Частіше тоді, коли вона «молодець» і гарно виступила на дитячому святі або принесла зі школи «відмінно», чи не так? А коли вашій дитині щось не вдається, коли вона переживає невдачу? Саме у цей час вона потребує батьківської підтримки, прояву цієї, власне, безумовної любові.

Отож, батькам потрібно частіше говорити своїм дітям «я тебе люблю» просто так. І краще взагалі забути про «за те що ти…». Тоді дітки виростуть впевненими, гармонійними людьми, здатними реалізовувати все найкраще, що закладено в них природою.

 

«Татко, дивись, як я можу!»

Для чого дитині похвала? Вона створює необхідний для неї запас впевненості та віри у себе. Вдалі слова похвали і підтримки, сказані кимось у дитинстві, зігрівають нашу душу, додають сил та допомагають долати найскладніші життєві обставини. Окрім цього, часто похвала є ефективнішою за покарання.

Проте хвалити теж треба вміти. Дослідження свідчать, що більш успішними стають діти, батьки яких говорили: «Ти постарався і тобі вдалося» (тобто хвалили за наміри та зусилля), - ніж ті, яким казали: «Молодець! У тебе найкращий результат». Чому? Тому, що «молодець!» - це оцінка, яка свідчить про результат і зовсім не заохочує до діяльності. Дитина звикає до похвали-оцінки як до «допінгу» і прагне знов-і-знов отримати свою «дозу» похвали. При цьому вона боїться братись за справи, в яких вона не зовсім «молодець». Тому «відмінники по життю» зазвичай є більш тривожними людьми, а «червоні дипломи» не гарантують успішної кар’єри.

Отож, хвалити слід не за результат, а за процес, за зусилля. Наприклад, якщо дитині подобається малювати і вона принесла показати вам малюнок сонечка, варто роздивитись його і сказати, що саме вам сподобалось: «О, мені подобається, як ти малюєш, у тебе гарно виходить. Подаруєш мені свою картину?» Тобто похвалити за саму творчість. Якщо ж ви скажете: «Молодець! Гарне сонечко», – ви ризикуєте, що дитина і надалі малюватиме однакові «сонечка», щоб отримати «молодець!». Те ж стосується навчання: якщо хвалити дитину за оцінку «відмінно», то в неї втрачається інтерес до процесу навчання, а залишається лише прагнення отримати чергове «відмінно!», «молодець!».

 

«Мама, можна я сам?»

Як часто ми чуємо таку фразу від дитини, але відмовляємо їй, пояснюючи: «тобі не під силу», «ти можеш це зламати» та інше. Незважаючи на наші перестороги дитина все рівно пробує, ламає, не може завершити почату справу, а виправляти ситуацію доводиться батькам. Та це не означає, що  дитина «погана», це лише свідчить про те, що їй бракує досвіду. Крім того така поведінка є ще й проявом самостійності – адже вона самостійно вирішила спробувати!

Як навчити дитину бути самостійною по-справжньому, тобто не лише вирішувати що їй робити, а й відповідати за свої вчинки? Таку самостійність можна розвивати з раннього дитинства, наприклад привчаючи дітей прибирати свої іграшки. Що ж стосується старших діток, то «прищеплювати» їм самостійну поведінку життєво необхідно. Найпростіше це робити за допомогою методу «Світлофора», коли ви пояснюєте дитині правила поведінки за допомогою кольорів: зелений колір означає ті речі, які їй можна робити завжди (що їсти, з ким дружити, на які гуртки ходити), жовтий – ті речі, які дозволені в певних межах (гра на комп’ютері дозволяється, але після уроків, солодке можна лише після обіду), а червоний – те, що робити заборонено (самому виходити на вулицю, битись, запихати пальці в розетку). Звичайно, необхідно ще пояснити й санкції за порушення ваших домовленостей. Надалі ваше завдання полягатиме у послідовному дотриманні цих правил.

Звісно, треба враховувати вік дитини: чим вона менша, тим меншою має бути кількість правил. Тому безглуздо писати трирічній дитині перелік із 20 пунктів, виконати які їй не під силу. Краще разом із нею прикріпити на видному місці пам’ятку з двох-трьох правил, яких їй треба буде дотримуватись і тільки після того, як дитина засвоїть їх, поступово додавати наступні. Таким чином ви навчите дитину з раннього віку розставляти пріоритети та робити вірний вибір.

 

Мар’яна Франко, практикуючий психолог, психологічна студія «СЕНС» для журналу


 

 

 


 

 

 

Copyright 2013. Психолог у Львові || Психотерапевт Львів || Послуги психолога Львів || Психологічна студія СЕНС || Google+ Joomla 1.7 templates. Custom text here