Друк

Ось такий несподіваний відгук ми отримали від нашої клієнтки щодо її досвіду психотерапії.

Він нас усіх настільки розчулив, що ми не могли ним з вами не поділитися. Публікуємо його і для вас, з великою  вдячністю до авторки листа, Анни, за те, що поділилася з нами своїми, такими щирими, переживаннями та досвідом, а також до нашої психолога-психотерапевта - Олени Шевченко, за її справді професійну і, водночас, надзвичайно делікатну роботу щоб допомогти 20-літній дівчині:

"Коли нестерпність сягне критичної точки, прийде нове звільнення.Народження, дитинство, дорослішання, старість – це чотири загальновідомі та взаємопов’язані слова. Одне неможливе без другого, кожне доповнює інше та попереднє вливається в наступне. Всі по-різному проходять через ці етапи: хтось болісно, інші ж навіть не усвідомлюючи того, що з ними відбувається. Тим не менше, всі змінюються. Це не залежить від нашого бажання і від цього нам ніде не сховатися та нікуди не втекти. Теперішні ми відрізняємось від минулих нас, адже особистісний розвиток триває протягом усього життя. Годинник зі швидкістю світла крутив свої стрілки, час невпинно йшов вперед, заставляючи змінювати усе навкруги: пори року, листя на деревах і нас, а особливо наш зовнішній вигляд, думки та погляди. Та чи справді час заставляє змінювати? Чи є щось таке, що допомагає змінюватись? А, можливо, людина сама змінюється завдяки неймовірному бажанню змінитися і діям, які прикладає для того, щоб це дійсно відбулось. Голосні обіцянки, тисячі сказаних слів і сотні списаних сторінок - це все так і залишиться тільки пустим звуком, якщо не буде дій та руху вперед. Чесно кажучи, я тягнула з написанням цього тексту до останнього вечора, постійно відкладаючи «на потім», бо після попереднього такого твору відбулись всі ті події, котрі заставили пружинку зірватись остаточно. Мабуть, саме зараз, сидячи на балконі 13-того поверху і дивлячись на захід сонця, я, як ніколи раніше, відчуваю себе оновленою, відчуваю себе вільною, відчуваю таку необхідну гармонію із самою собою. Саме зараз я, як ніколи раніше, готова обернутись назад, щоб подивитись який шлях пройшла за останні два місяці, а особливо на те, якою була до і якою стала тепер. Після того всього, що сталось за все моє свідоме життя, а особливо після реанімації, яка остаточно добила, я не бачила ніякого виходу. Всі оточуючі спостерігали те, що зі мною відбувається, а іноді ще й відчували на собі. Згадувалась фраза: «Коли ти тонеш, то для того, щоб виплисти, треба пуститися самого дна аби мати щось, від чого можна відштовхнутись». В той момент, коли я пізнала те саме дно, я крізь сльози сказала татові, що є тільки два виходи: або сідати на якісь таблетки/їхати в лікарню, або шукати психолога, бо довго так не протягну. Почала пошуки в Інтернеті, знайшла вашу студію, тато подзвонив і записався. Хтось колись сказав, що випадковості не випадкові. І саме в цьому я переконалась після того, як записались до Вас, якраз після нашої першої зустрічі. В момент, коли я до Вас прийшла, то була маленькою наляканою, невпевненою в собі дитиною із частими депресіями, апатіями, тривогами, страхами, нервовими зривами та небажанням жити. Я не знала ні ким являюсь насправді, нічого хочу від цього життя, ні що робити далі. Не могла писати тексти і заледве ходила навіть на пари. Думала, що є затятим інтровертом і меланхоліком, котре виявилось абсолютною брехнею. Жила в ілюзіях і не мала ніякого дотику з реальністю (саме цьому була одна із головних проблем). Пам’ятаю Ваші списані п’ять листків і якесь розуміння того, що роботи у мене дуже і дуже багато. Проте, з кожною нашою зустріччю я на очах ставала міцнішою не тільки у фізичному, а й моральному/душевному плані. Ви допомогли мені розібратись в собі, знайти першоджерело того всього, що зі мною відбувалось, чому я була такою, якою прийшла до Вас. З’явилась  якась впевненість в собі, якої ніколи не було. З’явилась  якась ясність у вчинках. З’явилась  якась внутрішня сила. Зникла затяжна депресія з апатією, тривога зменшилась з позначки 10 до 4, крайності перестали бути такими сильними крайнощами, з’явились нові люди і стерлась моя відповідальність за вчинки інших. З’явилось  розуміння, а головне – примирення із собою, адже постійно я боролась з усіма і ніяк не хотіла приймати того, що є насправді. Мені не подобалось те, якою була. Мені було незручно жити тією дитиною. Мені було соромно признатись не тільки оточуючим, а й самій собі в тому, що найчастіше я плакала від самотності. Мені так сильно було необхідне спілкування, нові люди і зустрічі, які сама постійно відкидала від себе, обмежуючись тільки декількома, які з часом теж розчинювались в повітрі. Мені хотілось вирватись і десь підсвідомо розуміла, що в мені є щось таке, чого я не бачила тоді. Можливо, тоді ще не було необхідних ресурсів, сил і досвіду, щоб пізнати себе справжню. З кожним разом Ви допомагали мені відкрити інші грані мене. Ви зараз скажете, що вашої заслуги в цьому не багато. Проте, саме Ви «поставили» мене на правильну дорогу і вказали на той, такий необхідний шлях, який я маю пройти. До того часу я ходила різними стежками, тонула в болотах, виживала в пустелях, лазила горами, але жодного так і не була на своїй правильній дорозі. Внутрішня і незрозуміла мені самій жага до змін, бажання відчути смак життя і жити на повну, а не тільки існувати, підтримка зі сторони тата, бачення іншими змін, їхня похвала та задоволення тим, ким стаю, в очах тих, дорогих мені людей. Мабуть, саме це і заставляло рухатись вперед. Розуміння трьох інших відношень до проблем. Розуміння того, що життя не є прямолінійним і воно іде хвильками. Розуміння того, що сьогодні - так, а завтра буде по-іншому. Розуміння того, що оці стани є нормальними, якщо не затяжні і тривалі. Розуміння того, що оце все – це є я: і сумна, і весела, і задумлива, і з недоліками, і з страхами. Розуміння справжніх причин моїх вчинків і життя в реальності, а не в ілюзіях. Розуміння себе, знайдення ресурсів, примирення з мамою, а головне – прийняття, припинення внутрішньої боротьби і досягнення гармонії із самою собою. Все вище написане – це тільки невеликий перелік того, що я досягнула за останні два місяці. Безумовно, я багато через що пройшла, багато над чим працювала і багато що зробила для того, щоб бути тією, котра пише ці слова. Проте, роботи ще багато не так у психологічному плані, як у фізичному. А зараз головне - не зупинятись на досягнутому, а рухатись вперед, використовуючи отриманий досвід. В якомусь із своїх творів писала: «…але нарешті я побачила те яскраве світло, яке випромінюю, і той вогонь, який горить в мені. І це початок чогось нового». Я пізнала справжню себе."

 

Анна 20 років

Copyright 2013. Психолог у Львові || Психотерапевт Львів || Послуги психолога Львів || Психологічна студія СЕНС || Google+ Joomla 1.7 templates. Custom text here