Друк

 

10 заповідей для батьків від всесвітньо відомого дитячого філософа Оскара Бреніф’є

Оскар Бреніф’є – постать світової величини, доктор філософії, автор декількох десятків книжок для дітей та батьків, офіційний експерт ЮНЕСКО. Він зробив революцію у дитячому вихованні та освіті, адже він почав вчити батьків не просто давати дітям готові відповіді на будь-які, навіть найскладніші і філософські питання, а з малих років розвивати в них здатність думати, аналізувати, розмірковувати і знаходити відповіді на всі свої питання самостійно!

Заповідь 1.

У будь-якій країні світу нетерпеливість батьків – головна перешкода тому, щоб діти думали. Якщо Ви хочете, щоб Ваша дитина навчилася мислити, Вам потрібно спершу попрацювати над собою, і найважливіша вправа для Вас – вправа на терпеливість.

Реальна історія: «Одна мама розповіла мені про свою проблему, – згадує Оскар. – Її дитина їсть повільно. Я запитав: де тут проблема? Вона відповіла, що їй потрібно прибирати, робити інші справи, а дитина її затримує. Я сказав: це Ваша проблема, не потрібно плутати її з проблемою дитини. Чому б не дозволити їй їсти повільно? Для мами це було дивно. Адже в такому випадку вона не зможе контролювати ситуацію, а у стосунках з дитиною вона хоче визначати ритм дій».

Коли Ви задаєте дитині питання, вона може відповісти на нього не одразу, сказати «не знаю». Якщо Ви нетерплячі, Ви говоритимете за дитину (особливо якщо Ви вважаєте, що все знаєте).

Реальна історія: «На одній виставці до мене підійшла дівчинка. Я спитав, як її звати, – розповідає філософ. – Її мама, яка стояла поруч, відповіла за неї: «Маша». Я запитав маму, чому вона відповідає за дитину. На що мама сказала мені: «Вона соромиться». Ця мама була нетерпляча і вона вважала, що все знає (вона знає, як звуть її дочку і що та соромиться). Навіщо чекати 30 секунд для того, щоб просто подивитися, що буде – що скаже чи зробить її дочка? Але говорити з мамою про це було неможливо. Вона елементарно не може створити простір, в якому дитина буде іншою».

Заповідь 2.

Будьте неосвіченими, задаючи дитині питання. Це я дізнався від свого вчителя – Сократа. Він говорив, що коли ти шукаєш істину, потрібно бути неосвіченим. Секрет у тому, що коли Ви задаєте дитині запитання (а розпитування – це ключ до того, щоб змусити дітей думати), потрібно не знати відповідей на них, навіть якщо Ви насправді їх знаєте. Інакше Ви будете вимагати від дитини сказати саме те, що Ви вважаєте правильним.

Приклад: якщо Ви спитаєте дитину, скільки буде два плюс два, і хочете у відповідь почути лише чотири, – це перевірка знань, але не розпитування, не мислення. Запитайте дитини: «Скільки буде два плюс два?». Коли вона відповість (незалежно від правильності відповіді), запитаєте, як вона прийшла до цього висновку. Може, це буде цікавіше, ніж відповідь «4». Перевірити, чи вивчила дитина урок, і перевірити, чи думає вона, – різні речі.

Приклад: якщо Ваш син б’є свою сестру, Ви можете зробити дві речі. Перше – вчити його моральним цінностям: їй боляче, не можна бити сестру і т.д. (у батьків є функція передачі моральних цінностей). Але є й інший спосіб, як працювати з конфліктом двох дітей – виявити, чому це відбувається. Запитайте сина: «Чому ти побив сестру?». Припустимо, він відповів, що вона його дратує. «Що це означає? Конкретніше: що вона зробила?» – запитаєте Ви. «Я хотів забрати у неї якісь речі» - сказав хлопчик. «Якщо сестра не робить того, чого ти хочеш, вона тебе дратує. Може, є щось більш «законне»?» – задайте дитині таке питання. Ідея в тому, щоб Ви дослідили ситуацію, проблему, задавали дитині питання, обговорювали. Якщо в суперечці беруть участь дві дитини, і Ви почали з’ясовувати в однієї з них, що відбувається, друга може почати перебивати. «Почекай, давай послухаємо його, спробуємо зрозуміти, що він говорить, – зверніться до того, хто перебиває. – У кожного з нас буде шанс сказати, і ми разом спробуємо зрозуміти, що сталося». Але якщо Ви відчуваєте, що Ви не в правильному настрої, Ви втомилися від того, що дві дитини сперечаються, якщо відчуваєте, що не можете приділити час на дискусію просто зараз, нічого не робіть. Просто розведіть дітей в різні боки і скажіть, що розберетеся з цим пізніше.


Заповідь 3.

Всі мами і татусі погані і недосконалі. Вони кажуть сусідам і друзям, що їхні діти прекрасні. Це їхнє зобов’язання, але насправді батьки часто розчаровані, вони не знають, як говорити з дітьми, проте в очах інших людей вони хочуть виглядати ідеальними. Проблема – це не злочин, не гріх, це просто реальність. Ми люди, діти – люди. Коли є люди, є проблеми, оскільки ми складні істоти. Тому батьки завжди незадоволені, вони хочуть того, чого немає, вони думають про досконалість і хочуть бути найкращими, бути номер один. Приберіть перфекціонізм! Це спрощує життя.


Заповідь 4.

Велика проблема батьків – мати очікування щодо дитини. Ми чинимо тиск на дітей, щоб вони досягли того, що ми від них очікуємо. Добре мати моральні цінності і передавати їх дитині, але коли це стає одержимістю, Ви робите життя дитини нещасним, і тоді це вже не має сенсу. Хотіти чогось – це не проблема. Проблема в одержимості, це буддійська філософія.

Приклад: є така проблема: батьки хочуть, щоб їхня дитина була найкращою у класі. Але в класі 30 дітей, і від кожної дитини її батьки хочуть того ж. Тут невелика логічна проблема, Ви бачите? Не кожна дитина може бути найкращою. Хтось повинен прийняти, що його дитина буде другою або навіть номером 30. Батьки можуть прийняти, що вони будуть номером 30, але не їхня дитина. Потім такі батьки приходять до мене з питанням: «Я не розумію дитини, вона злиться на мене». Я починаю досліджувати ситуацію, і виявляю, що батько не може прийняти, що його дитина не найкраща. Але деяким дітям не подобається школа, деякі – погано вчаться. У мами є рецепт: все, що їй (дитині) потрібно – більше працювати. Дитина виховується такою, що вона нездатна прийняти невдачу. Потім ми маємо багато підлітків, які закінчують життя самогубством через невдалі іспити.

Реальна історія: до мене звернулася мама, чия дитина не обдарована в математиці. Вона бачила в цьому проблему. Я сказав: «Припустимо, Ваша дитина погано грає в хокей. Ви б нав’язували їй, що вона повинна займатися більше, щоб стати чемпіоном з хокею?».  Вона відповіла: «Ні, це не має сенсу». «Якщо це не має сенсу в хокеї, чому Ви не приймаєте це і в контексті школи? – Запитав я. – Ваша дитина така, яка є. Школа – це не кінець світу, хоч вона і важлива. Є багато людей, які ведуть прекрасне життя, але не є найкращими у школі».

Приклад: деякі батьки кажуть: «Я просто хочу, щоб моя дитина була щасливою». скоріш за все, Ви не дуже щасливі і сподіваєтеся, що дитина зробить те, чого немає у Вас. Батьки не можуть дозволити собі, щоб їх дитина була нещасливою. Тоді вони не можуть спокійно реагувати на плач дитини. Вони починають влаштовувати цирк, біжать до дитини, обнімають її. Проблема знову в компульсивному аспекті (одержимості). Дитина впала, плаче. Може, вона плаче, бо була здивована несподіванкою падіння. Запитайте її: «Тобі боляче? Ти поранилась?». Раптом вона одразу перестане плакати? Але якщо Ви відразу схопите її, вона почне плакати сильніше, і наступного разу зможе використовувати це.


Заповідь 5.

У батьків є тенденція забувати про мислення і просто іти за почуттями.

Реальна історія: «На одній книжковій виставці, доки я говорив з дівчинкою, її мама стояла ззаду і гралась її волоссям, – навів приклад Оскар. – Коли ми з дівчинкою намагалися щось обговорити, мама цілувала її, обнімала. «Як вона може думати? – Запитав я у матері. – Вона не може сконцентруватися. Ви дуже хороша мама, але дитина не іграшка». А у Вас бували ситуації, коли Ви цілували і обнімали своїх дітей тоді, коли вони цього не хотіли?»


Заповідь 6.

Щоб говорити з дитиною, потрібно вчити її правді. «Не завжди» – брехливе слово. «Так» або «ні» – такими повинні бути відповіді на запитання. Щоб думати разом, потрібно перестати брехати.


Заповідь 7.

Ускладнення – типова проблема мислення. Через те, що батьки ускладнюють деякі речі, вони воліють не говорити з дитиною про ці речі.

Приклад: я помітив, що дуже часто в сім’ях не говорять з дитиною про брехню або говорять про неї тільки тоді, коли хочуть насварити. Це тому, що батьки забарвлюють брехню у жахливі фарби.

Заповідь 8.

Пояснення до відповіді або замість відповіді – це дурниця, це спосіб втекти.

Приклад. «Ти розбив склянку?» – питаєте Ви. «Давай я тобі все поясню», – говорить дитина. Спершу відповідь! Так чи ні? Потім пояснення.


Заповідь 9.

Треба бути гнучкими. Коли я розмовляю з дитиною і хочу, щоб вона подумала, мені треба весь час вигадувати питання, повертатися назад, питати про одні й ті ж речі по-іншому. Якщо я не буду гнучким, я не прийду до бажаного результату.

Заповідь 10.

Коли Ви підходите до мислення дитини з жалістю, нічого не вийде. Якщо Ви дасте їй можливість, вона чогось навчиться. Під час «сесій» ми обговорюємо з дітьми складні питання. Деяким спостерігачам (дорослим) наша дискусія здається тиском на дитину, їм шкода дітей, які відчувають під час бесіди зі мною дискомфорт або замикаються. Очевидно, з такими дітьми батьки вдома не говорили на ті теми, які підняв я. Але після 3-4 разів для дитини це вже не буде складним.

Приклад: дитина вчиться їздити на велосипеді. Перший урок жахливий. Не бійтеся, що їй складно. Спробуйте знову. Після 5-6 уроку Ви не зможете зняти її з велосипеда. Вам треба пройти це разом з нею. Якщо Ви приймете те, що Ви не можете задовольнити дитину, то вона навчиться. Чому батькам не подобається говорити з дітьми? Це болісно. Спершу. Дитина щось відкриває, що для неї є важливим, з боку це може виглядати як маленька драма, але драма – це спосіб навчання. Чехов у своїх творах дозволяє нам відкривати людську душу, але це не смішно. Чому ж тоді ми дивимося його п’єси, чому Чехов вважається великим письменником? Він допомагає нам зрозуміти себе. Не потрібно боятися драм, інакше Ви ходитимете тільки на комедії.

 

 Джерело: http://www.mamamoldova.com/10-zapovedej-dlya-roditelej-ot-vsemirno-izvestnogo-detskogo-filosofa-oskar-brenife/

 

Copyright 2013. Психолог у Львові || Психотерапевт Львів || Послуги психолога Львів || Психологічна студія СЕНС || Google+ Joomla 1.7 templates. Custom text here